4 листопад 2024 року факультет фінансово-економічної і професійної освіти спільно із Навчально-науковим відділом та Науковим товариством студентів, аспірантів, докторантів і молодих вчених Університету Григорія Сковороди в Переяславі, за підтримки Відділу інформаційних технологій та зв’язків з громадськістю, організував зустріч для науково-педагогічних працівників, співробітників та здобувачів вищої освіти, з доктором економічних наук, старшим науковим співробітником Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки», Лауреатом Всеукраїнської літературної премії імені Василя Скуратівського Галиною Студінською, яка презентувала свій двутомник поетичного щоденника «Все буде Україна!».
Модераторами заходу стали кандидат економічних наук, доцент, декан факультету фінансово-економічної і професійної освіти Світлана Кучеренко та кандидат історичних наук, доцент кафедри економіки, заступник декана з наукової роботи Євгеній Костик. Відкрив захід з вітальним словом доктор історичних наук, професор, ректор Університету Григорія Сковороди в Переяславі Віталій Коцур, який наголосив про вагоме значення наукового та творчого вкладу Галини Яківни у розвиток та розбудову нашої держави і побажав їй міцного здоров’я, миру та нових творчих здобутків. У знак подяки за багаторічну співпрацю з нашим закладом вищої освіти Віталій Вікторович нагородив гостю Медаллю університету «Почесна відзнака» (Г.С. Сковороди).
Під час презентації книги, Галина Яківна, поділилася спогадами про перші місяці повномасштабного військового вторгнення, та як намагалася усвідомити про ті речі, які ще вчора були лише на словах, а сьогодні – стали реальністю:
«Кожен із нас мав власну зустріч із повномасштабною війною, яка увірвалась в наші домівки 24 лютого 2022 року. Велика кількість людей знервовано шукали шляхи виїзду з країни, про що свідчили переповнені вокзали, ажіотаж на автомобільних трасах, затори на кордонах», – зазначила поетеса.
Один із віршів, що увійшов до книги, відображає страшні реалії війни, але й несе в собі дух надії:
Наш Київ хочуть захопити
Зібрались, поряд наче тьма.
Але ми будем разом бити.
Щоби закінчилась війна.
Гуде наш Київ наче вулик,
Дітей потрібно вперш спасать,
Вони – майбутнє, не минуле,
Не мають за війну страждать.
Машини в довгих-довгих чергах.
На захід прокладають шлях.
Родини у авто-ковчегах
Ховають свій природний страх.
Хто за кордон, а хто в Карпати,
Буковина притулить їх.
Аби було де їсти, спати,
Аби дитячий знову сміх.
За день дорослими всі стали,
Не розуміючи чому
Ті злодії дитинство вкрали,
Потрібно що від нас йому?
Той лютий ворог знахабнілий
Не знає сам чому прийшов.
Чому бомбить він наші ниви,
Вбиває, проливає кров?
Поетеса пригадала, як на перший день війни чоловіки вишикувались у черги в військкомати, готові добровільно йти захищати Україну. Це було часом великого єднання, коли люди вірили, що Перемога буде швидкою, і потрібно лише потерпіти тимчасові незручності. Однак реальність принесла страшні випробування. Галина Яківна поділилася пережитими моментами страху та розпачу, коли обстріли та бомбардування стали частиною їхнього життя.
«Вже на четвертий день війни ми побачили в онлайн вороже БТР на Оболоні. Один з них переїхав автомобіль разом з водієм. Це було страшно. Ми практично не спали, погано харчувалися, магазини були зачинені. Запаси майже закінчились. Дуже хотілося хліба», – згадує Галина Яківна.
Галина Студінська поділилася й іншими фрагментами поезії, які передають біль від війни, втрату, але й непохитну віру у Перемогу. У її віршах звучить глибока патріотична тема:
Наш Харків градами бомбили
І в Суми бомбами кида.
«Погано» ворога зустріли
Без квітів, радісних «ура!»
Тож ворог звісно здивувався
Прийшовши нас «освобождать»,
Але ж навіщо він нам здався,
Нема чому їм нас навчать.
Ми, українці, знаєм правду.
Шануєм волю, працю, мир.
Ми обираємо самі владу,
Європа – це наш орієнтир.
Бої ідуть вже за Охтирку,
Загиблі є у всім краю.
Захистимо свою домівку.
Який я вже не впізнаю.
Будівлі вщент, що розгромили
Болюче знати, хтось там є.
«Спасли? Знайшли? Когось звільнили?» –
Питання в кожного встає.
За кожен дім та кожне місто
Ідуть бої. Стоїть стіна:
То наші хлопці, як намисто
З’єднали сили. Йде війна!
На Оболоні БТРи
Один машину розчавив.
Шукають в Києві Бандеру.
Хто їх виховував та вчив?
Не знають, що великий Київ
Є старшим вдвічі за Москву.
Що Україна хліб тут сіє.
Житло будує та церкву.
Приймає всіх, хто з миром буде
Та захищає Захід весь
Від тих, хто заважає люду
У мирі жити тут і десь.
Продовжуючи, поетеса поділилася і про жахливі моменти обстрілів Харкова та Сум, а також спогадами про оборону Києва. Вона згадала, як намагалися зупинити ворожу техніку, створюючи блок-пости з бетонних блоків. Всі були налаштовані на боротьбу, тому що знали: Україна вистоїть:
«Почали готуватися до оборони Києва, хлопці влаштували блок-пости. Робота закипіла, і думок поганих стало менше. Я зрозуміла, що треба завантажити себе максимально, щоб не залишати місця для хвилювань. Почала писати щоденник у поетичній формі, фіксуючи кожен день війни».
Поетеса наголосила на тому, що кожен вірш у її книзі – це все про те, що чула і бачила, переживала й виливала у щоденник. Це незвичайні вірші, а, скоріше, римована констатація подій в контексті емоцій та оптимізму, якого не вистачало оточуючим, знайомим та друзям. Інколи занурювалась в історію, намагалась пояснити причинно-наслідкові зв’язки того, що відбувається.
«Вірити в себе, в майбутнє, не зупинятися і йти вперед», – такими словами завершила свою зустріч Галина Яківна, підсумувавши свою книжку і наголосивши, що саме віра в Україну є найсильнішим імпульсом для кожного. Вона закликала присутніх, вірити в свою силу та в те, що ми зможемо пережити всі труднощі. І, звісно, за її словами: «Все буде Україна!».
Пресцентр факультету фінансово-економічної і професійної освіти
