У святкову й вихідну п’ятницю, 28 червня 2019 року, у День Конституції України, відбулася довгоочікувана зустріч випускників фінансово-гуманітарного факультету 2003 й 2004 років випуску (2003 – бакалаврів, 2004 – спеціалістів і магістрів – прим.авт.). Відомо, що по списку у двох групах на спеціальностях «Економіка підприємства» та «Облік і аудит» навчалося 47 осіб. Саме їхні групи вперше в історії факультету, у 2001 році, примножили перші «пробні ластівки», які прийшли навчатися з дипломами «молодших спеціалістів» – 7 осіб на «Облік і аудит» і ще 5-ть на «Економіка підприємства». Усі вони випускалися разом, проте, на прикрість, не всі продовжили навчання на рівні «спеціаліст» й «магістр». Проте, ця зустріч об’єднала 21 особу, яка завітала до альма-матер з Києва, Черкас, Ірпеня, Яготина, Вишгорода й Борисполя. Минулого разу вони зустрічалися на 10-ту річницю після випуску.
Нинішня декан фінансово-гуманітарного факультету, кандидат економічних наук, доцент Світлана Кучеренко була куратором обидвох груп. Згадує, що зростали вони разом, адже коли ці студенти прийшли на перший курс вона якраз прийшла викладати до університету, напередодні закінчивши Національний аграрний університет (нині, НУБіП – прим.авт.). Один з тодішніх випускників пригадує: «Я пам’ятаю, у вересні, коли ми сиділи потоком близько шістдесяти осіб у 108-мій авдиторії, а Світлана Юріївна прийшла до нас знайомитися. Заходить, по роках, неначе, наша – така дівчинка в блакитній спідничці. Я тоді подумав, що ж вона нас навчить….». Вони були у неї першими й останніми – більш куратором Світлані Юріївні бути, на прикрість, не довелося.
Кураторка пригадує, що за студентські вони з групами об’їздили й театри, й кінотеатри, й ботанічний сад, навіть організовували відпочинок на Дніпрі. «Якщо зараз студенти більш активні на місці, бо мають можливість запрошувати багато цікавих гостей безпосередньо до університету, спілкуватися з ними тут, то ці студенти навчалися й зростали ще у ті часи, коли навіть рано було говорити про існування Студентської Ради університету. Ніхто з них не ділився на економістів чи обліковців – вони були однією сім’єю, що навчалася на тодішньому Економічному факультеті (дві спеціальності, з яких починав свою роботу цей структурний підрозділ університету – прим.авт.). У той час була надзвичайно велика конкуренція у плані вступу, адже, не зважаючи на велику кількість бюджетних місць чималий конкурс був і на контрактну форму навчання – відбирали сильніших. Мова йшла про конкурс 6 осіб на місце» – пригадує Світлана Юріївна. На її ж думку, тодішні студенти значно відрізняються від сучасних. То було інше покоління, інше бачення – це були слухняні діти, які сиділи на всіх парах, а коли когось й не було то це, в більшості, були поважні причини. Ніхто не підробляв, хоч і мізерних коштів стипендії, які у той час отримували студенти, вистачало лише на кілька поїздок додому. Без підтримки батьків ці діти абсолютно не вижили б. Більшість з них проживала в гуртожитку і це їх добряче об’єднувало – навіть було дві пари, які побралися між собою, утворивши студентські сім’ї.
Провівши на початку зустрічі невеличке анкетування, виявилося, що за спеціальністю з цих груп не продовжили працювати лише двоє. Загалом же частина з них стала підприємцями – освіта знадобилася їм для того, аби власноруч вести бухгалтерію й здавати звіти не залучаючи до цього найманих працівників. Двоє випускників продовжили викладацьку діяльність – приміром, переяславка Надія Боліла, після закінчення магістратури залишилася працювати на кафедрі економіки нашого університету, потім тут же вступила до аспірантури, а нині працює викладачем кафедри економіки й будівництва Київського національного університету будівництва та архітектури (КНУБА), а випускник Володимир Вакуленко, у свою чергу, дещо несподівано для своїх викладачів, вже 15 років працює майстром виробничого навчання у Черкаському професійному ліцеї. До слова, ще одна випускниця, Оксана Самойленко, ще після четвертого курсу пішла працювати в «ПриватБанк» і працює там донині, постійно змінюючи кар’єрні щаблинки. Нині досягнула посади заступниці керівника по VIP-корпоративному обслуговуванню у місті Києві. Багато хто працює касирами, бухгалтерами, діловодами, економістами – всіх і не злічити.
У ході доброзичливої й змістовної зустрічі кожен з випускників розповів про свій життєвий шлях – говорили про сім’ї, про роботу. Дехто насправді дуже багато чого пройшов й ким тільки не працювали. Як зазначив один з випусників: «Чим я лише у житті не займався, що тільки не робив – в податковій працював, страховим агентом був, пробував свій бізнес, і в продовольчій сфері себе встиг навіть знайти. Життя складне – декому доводиться попрацювати на кількох роботах, дехто не сходить із одного кар’єрного шляху протягом багатьох років, невпинно вдосконалюючись. У когось вже по троє дітей, а хтось ще навіть сім’ї не встиг створити – у всіх абсолютно різні долі»
Принагідно, дехто з учасників зустрічі зізнався, що після випуску і видачі диплому не був в університеті 15 років, і хоч, іноді, й був у місті проїздом, проте не мав нагоди зайти до стін рідної альма-матер. Завітавши до деканату, пройшовшись численними кафедрами й авдиторіями вони дуже зраділи й здивувалися, що факультет аж настільки розрісся (нині у факультету навіть є свої кафедри на третьому поверсі головного корпусу – прим.авт.). Учасники зустрічі пригадали, що коли вони навчалися й випускалися у факультету було лише кілька авдиторій на першому поверсі. Не оминули учасники зібрання й Авдиторії імені Тетяни Максимівни Боголіб, яку вони добре пам’ятають й з теплотою сердець й світлою шаною пригадують, що, свого часу вона стала деканом саме у роки їхнього навчання. Декан залюбки розповіла їм про нові спеціальності та здобутки факультету.
Зустрічі випускників фінансово-гуманітарного факультету проходять постійно, щойно у тої чи іншої групи настає кругла дата від випуску – на них не забувають запрошувати своїх кураторів, які з радістю відгукуються та неодмінно зустрічаються з ними. Важливо, що на факультеті та в університеті загалом є зміна поколінь – через роки сюди приходять навчатися вже діти наших випускників.
Наостанок, учасники зустрічі пообіцяли, що вони неодмінно приїздитимуть до рідного університету, коли матимуть таку нагоду, слідкуватимуть за новинами з життя факультету та університету, принагідно, не оминаючи важливих подій й дат нашої сковородинівської історії та сучасності. А ще – неодмінно зустрінуться через п’ять років.
Занотував Максим Левченко
